Україна не має цивілізованого внутрішнього туристичного ринку. Що варто змінити?

За три сезони компанія вклала в розвиток внутрішнього туризму в Україні 60 млн грн, а зараз скоротила інвестиції до 1 млн.

Про це пише Дмитро Сєроухов, СЕО компанії Join UP на порталі “Економічна правда“.

З якими перешкодами ми зіштовхнулися і чому ухвалили таке рішення – розповідаю на прикладах.

У 2019 ми відправили на відпочинок за кордон понад 1 млн туристів. Половина з них – люди  середнього віку 30-55 років.

Молодь 18-30 років виявилася найактивнішою. Вони частіше за інших подорожують кілька разів на рік. Чи багато хто з них подорожує Україною? На жаль, ні.

Почали з 8 млн грн у перший сезон, потім збільшили інвестиції до 16 млн, потім – до 32 млн. Не допомогло.

Як виявилося, фінансування – не головне для розвитку туризму в Україні, як про це прийнято думати. І ось чому.

Відсутність планування. Почавши працювати з напрямком Буковелю, ми зіштовхнулися з нерозумінням готельєрів, як можна влітку запитувати ціни на зимовий сезон.

За 3–4 місяці до старту сезону ніхто ще нічого не планує, у них – літо.

П’ять кроків для розвитку туризму в громаді

Швидкий заробіток. Ніхто не грає “вдовгу”. Готельєри мислять лише категоріями доходів від сезону до сезону.

Тому ми спостерігаємо картину, коли ціни з року в рік ростуть, а сервіс абсолютно не покращується. Готельєри отримували від нас гроші на рік вперед.

Вони могли використовувати їх як завгодно – класти на депозит, інвестувати в розвиток інфраструктури, додаткових сервісів, навчати персонал.

Але нічого цього не відбувалося. Або не розуміють як, або не хочуть розвиватися. Така бездіяльність гальмує розвиток конкуренції.

Розтрачання ресурсів. Готельєри хочуть напряму працювати з туристами. І це я не про сервіс.

Коли ми починаємо співпрацювати, вони намагаються хапатися за все відразу – маркетинг, продажі.

Замість того, щоб зосередитися на розвитку високого сервісу, вони в результаті не досягають результатів ні в чому.

Бракує розуміння, що кожен повинен займатися своєю справою: готель – сервісом, турагент – просуванням.

Завищені ціни. Це стосується і готелів, і приватників. Господар будинку біля підніжжя гірськолижного курорту не може пояснити, чому кімната, яку він здає і в якій нічого не змінюється вже роками, в 2017 році коштувала 3 800 грн, а в 2018 – вже 4 800. Звідки зростання в 25%? Відповідь: а всі так роблять.

Візьмемо вартість бізнес-класу в наших готелях – 200-300 євро за ніч, тоді як у віденському Radisson в півтора-два рази дешевше. Думаєте, там гірші умови?

Подивимося ціни по мережевих готелях на прикладі турецького Ramada: на booking.com номер на двох у Києві на Столичному шосе на 30% дорожче, ніж такий самий в центрі Стамбула.

Клієнтоорієнтованість? Ні, не чули. Сервіс – це взагалі окрема історія. Приклад: кілька сімей з дітьми заздалегідь забронювали на травневі свята цілий поверх готелю у вигляді просторої студії. Коли вони приїхали, на місці студії було вже три окремі номери.

На їх питання “як так?” відповіли щось на кшталт “не подобається – до побачення”.

Наші готелі завантажені максимум на 60%, не враховуючи свят. Судячи з цін, вони орієнтовані в основному на бізнес-інтуристів, а не на залучення внутрішніх мандрівників.

У нас практично немає сімейних номерів (connected rooms), які користуються величезною популярністю серед азіатських туристів.

Не будемо забувати, що мережевими готелями в Україні керує іноземний менеджмент, у якого зовсім немає мотивації, щоб розвиватися тут і залучати сюди туристів.

Що в підсумку? Сьогодні українцю, який хоче цікаво провести час в межах своєї країни, потрібно докласти зусиль.

Внутрішній туризм не рекламується належним чином. Крім Карпат, Львова, Одеси і Києва, люди не особливо знають, куди можна з’їздити і що подивитися. Це одна з причин втрати внутрішнього туриста.

Більш того, коли така людина приходить до туроператорів, останнім набагато вигідніше переорієнтувати її за кордон.

Адже в кінцевому підсумку ми хочемо, щоб наші клієнти до нас поверталися, а значить, вони повинні бути задоволені запропонованим їм продуктом. Виходить замкнене коло.

Ми хочемо інвестувати в розвиток внутрішнього ринку. Тільки для досягнення результату, як показує наш досвід, цього недостатньо.

Нам дуже не вистачає державної програми розвитку внутрішнього туризму з жорстким контролем виконання.

Прикладів по всьому світі більш ніж достатньо. Від США до Китаю, в яких внутрішній туризм розвинений неймовірно. Чому не скористатися цим досвідом? Потенціал України величезний.

Зі свого боку ми готові допомагати з освітою готельєрів, промотувати Україну як туристичну дестинацію і всередині країни, і за її межами.

Але у всьому цьому є сенс тільки за умови, що інфраструктура почне нарешті розвиватися.